Поранених при втечі кинуло командування, а інші кинули танки і втекли до лісу. Що розповіли полонені російські строковики у Києві (ФОТО)
Про заплановане вторгнення військовослужбовці здогадувались, командири відкрито про це говорили
Російські строковики здогадувались про те, що має відбутись вторгнення в Україну, бачили як готують опізнавальні знаки на російській військовій техніці та чули розмови командирів, які свідчили про плани атакувати Україну. У підсумку одних строковиків, поранених і без зброї, кинуло власне командування, а іншим комбат наказав кидати танки і вони чотири дні пробирались назад у Росію лісами.
Про це і не тільки розповіли п’ятеро строковиків російської армії, захоплені у полон на Сумщині, на прес-конференції в Українському кризовому медіа-центрі у понеділок, 14 березня. Вони також засвідчили, що Путін бреше про те, що строковики не беруть участь у війні в Україні.
Watchers подає найважливіше з їх розповіді.
Алєксандр Морозов, 08.06.2000 року народження, проживає у Москві, єфрейтор, механік-водій БМП, військова частина № 31134:
Алєксандр на строковій службі з червня 2021 року, як і всі інші полонені строковики, присутні на цій прес-конференції. Командир його частини — полковник Харітонов.
Алєксандр стверджує, що військове командування його обмануло, оскільки переконувало, що вони їдуть на навчання в полях.
24-го лютого ми в’їхали на територію України і доїхали до міста Ромни. Встановили блокпости та здійснювали огляди. Моя мама має зв’язки, і тому після того як все почалось, вона влаштувала все так, що особисто по мене приїхав капітан Зугруєв мене забрати назад в Росію. Він намагався мене вивезти назад в Росію, але під Сумами ми потрапили в полон. В полоні зі мною поводились добре.
Алєксандр підтверджує, що сухпайки, видані у російській армії, були прострочені і їх вистачало лише на кілька днів. Він також згадує, що на марші у росіян ламалась техніка.
- Ми тут [на прес-конференції] добровільно, щоб розказати правду про те, що відбувається через Путіна. Який бреше на весь світ, що строковиків немає, але ось ми, сидимо перед вами, п’ятеро строковиків [російської армії]. Мені дуже соромно, я перепрошую, що тут опинився. Вибачте.
Ніколай Польщіков, єфрейтор 15 гвардійського мотострілкового полку, родом з Рязанської області, 2001 року народження, механік-водій БМП:
Командир полку, в якому служив Польщіков — полковник Харітонов, командир 2-го батайльону — підполковник Волков, командир роти — капітан Тютюнніков. Лише в одному батальйоні Польщікова за його словами нараховується близько 150 строковиків.
- З третього лютого ми були на навчаннях в Курській і Білгородській області. Під кінець навчання у мене і товаришів склалась картина, що відбувається щось не те. Командир роти Тютюннік говорив, що «підемо на Харків». 23-го лютого було маркування техніки, це робиться для розрізнення своїх у бою. Офіцер сказав, що готуємо техніку до бойових дій. Але нам до кінця не вірилось, бо ж [Путін говорив, що] «строковики на воюють».
24-го лютого нас вишикували колону і через 4 дні ми опинились під містом Ромни. Стояли там 5 днів. Чекали паливо і харчі, бо вони закінчились. Поїхали зустрічати колону з паливом, потрапили під обстріл. Бачив багато наших людей поранених. Наші медики евакуювали мене і інших поранених під місто Ромни, в табір. Там я дізнався, що російська танкова колона, яка складалась з 62-х танків змогла вижити тільки у складі шістнадцями танків. Це великі втрати. Ми серйозно програємо. Я бачив реальні тіла загиблих, це жахливо.
Табір, у якому був Польщіков, почав готуватись до відбуття назад в Росію, проте почався авіаналіт. Строковик почув у рації команду командира полку — терміново збирати колону і відбувати до кордону.
- Ми почали висуватись. Поранені були в броньованих авто в кінці колони. Ми відстали. Застрягли, витягнули авто, і поїхали наздоганяти колону. Зв’язку з командуванням не було. Вони нас кинули. Поки наздоганяли, побачили двох наших поранених по мосту, почався обстріл, наш лікар прийняв рішення здаватись, бо ми були одні і оточені. Так 7-го березня я потрапив в полон. Вважаю, що це сталось з вини командування, яке їхало попереду, яке не поцікавились, що з нами, і не почекало нас. Просто «забили» на поранених.
Польщіков каже, що в полоні не побачив ні фашистів, ні бандерівців. Дуже шкодує, що не зміг відкупитись від участі у війні розповів, як це можна зробити.
-Не дивлячись на те, що з нами добре поводяться, я заздрю тим в Росії, хто зміг відкупитись від війни. З моєї роти дві особи залишилось на охороні наметів, вважаю, що це не просто так. Військовий квиток, мабуть, треба було купити. Він коштує 80 тисяч [рублів]. Воно того вартує, щоб не йти на службу. Тут творяться страшні речі.
Строковик звернувся до російських батьків з проханням зробити все, аби їх діти не потрапили до складу військ РФ, які вторглись в Україну. Він пояснив, що агресором є саме російська армія.
- ЗСУ намагаються захистити свою країну, ми увірвались в їх дім, як фашисти. Як м’ясо нас кинули. Я бачив, як авіація бомбить мирні міста. Лікарні, школи, пологовий будинок. Вагітні жінки загинули. Це жахливо. Щойно дитина народилась у пологовому, її в підвал відносять. Гине багато дітей. Я бачив жителів України, можливо, вони втратили своїх дітей, у них багато злості на нашу країну. Впевнений, що вони ніколи нам цього не забудуть. Прошу пробачення за те, що ми зробили. Я би поводив себе так само, якби у мій дім прийшли зі зброєю. Я вас розумію. І ви можете мене не пробачати, — звернувся він до українців.
Він також зробив заяву, адресовану російському президенту Владіміру Путіну.
- Товарише президент, я не знаю, нащо ви кажете, що тут немає строковиків. Тут сидять четверо моїх товаришів, які через вашу забаганку вчиняють злочини. Хоча я впевнений, що вони не зробили жодного пострілу, як і я. Нас кинули і нас вбивали, товарише президент. Вважаю, що ви не праві і винні в цьому. Прошу вас закінчити це. Мені дуже соромно за себе, за всіх військових РФ і за вас, товаришу президенте.
Польщіков також висловив впевненість, що єдине, від чого він може загинути на території України — це від російських авіаударів.
- Старайтесь, мам, щоб це все закінчилось, і тільки тоді ви повернете своїх синів, — звернувся він до своєї мами та інших солдатських матерів Росії.
Антон Савін, 2002 року народження, військова частина 58198, 1-й танковий полк:
Савін розповідає, що 4го лютого 1-й танковий полк під командуванням полковника Лапіна поїхав на навчання у Воронезьку область. Строковики півтора тижні прожили в наметах у полі, а потім, під запевнення командування про те, що вони «точно не їдуть в Україну», їх відправили у кілька етапів до табору контрактників цієї ж військової частини, який розташовувався у Бєлгородській області.
- Зранку 23-го лютого було шикування. У нас зібрали телефони. Після цього довели до відома наказ, що ми їдемо на територію України і будемо захоплювати Київ, щоб звільнити українців від бандерівців і неонацистів. Нам сказали, що ми отримаємо грошову винагороду після операції. У нас не було можливості втекти. 24-го лютого зранку ми вже були на території України.
Територією України строковики рухались впродовж кількох днів, спали в танках, їли сухпайки. Дорогою у них почала виходити з ладу техніка. З близько 30 танків, каже Савін, залишилось лише шість, і ще два БТРи на ходу. Десь тоді і трапився перший обстріл.
-Коли почався обстріл, командир батальйону Тагієв дав команду розвертатись і їхати назад. Ми не стріляли. Але по нам продовжувався обстріл. Тоді за наказом Тагієва ми кинули техніку і побігли через ліс. Думаю, що це було зроблено, щоб врятувати наші життя, тому що пішки через ліс втікати було легше, ніж їхати на техніці. Чотири доби ми йшли пішки лісами, обходили населені пункти. Ми не бачили ні військових, ні цивільних. За чотири дні вийшли на ЗСУ. Капітан Тагієв залишив зброю і пішов з ними домовлятись, щоб здатись в полон. Після того, як він повернувся з одним військовослужбовцем ЗСУ, ми відклали зброю і бронежилети і потрапили таким чином в полон в Сумській області в місто Ромни.
Савін також звернувся до президента Росії і звинуватив його у брехні щодо неучасті строковиків у війні з Україною. Він також побажав зміни влади в РФ.
- Я хочу, щоб у нас змінилась влада, і щоб на територію України ніколи не ступала російська нога зі зброєю, щоб не гинуло мирне населення. Хочу попросити пробачення у мирного населення за те що вторглись, що зруйнували мир у вашій країні.
Ніяз Ахунов, 2002 року народження, в\ч 58198, 1-й танковий полк:
Багато в чому розповідь Ахунова повторювала історію попереднього промовця, оскільки вони служили в одному полку до полону.
Він наголосив на тому, що в полоні не лише годують, дають одяг і місце для сну, а й одразу надали необхідні медикаменти для його товаришів по службі.
Андрєй Поздєєв, 2003 року народження, в\ч 31134, навідник-оператор БМП:
Поздєєв звернув увагу на те, що спочатку виїзд на «навчання» мав відбутись ще 10-го січня, принаймні до такої дати їх готували. Але пізніше дату перенесли і строковики виїхали до кордону на початку лютого.
Спершу вони просто жили в наметах на Курщині, а потім відправились у Бєлгородську область. 23-го лютого їм віддали наказ про виконання навчального маршу територією Росії і окремо під час шикування запевнили, що в Україну їх ніхто відправляти не буде. Далі вони сіли в колону та поїхали, уночі Поздєєв заснув.
- Вранці нас пошикували і сказали: для тих хто не зрозумів — ми на території України.
Поздєєв переконує: заяви Владіміра Путіна про відсутність строковиків — це брехня, і з цього випливає, що президент Росії — воєнний злочинець.
Великі втрати росіян у війні Поздєєв пояснює тим, що українці хоробро воюють, бо захищають свою землю. Він описує свій досвід участі у вторгенні в Україну так:
-Коли просувались біля міста Ромни, то зустрічали багато розбитої [російської] техніки. Було страшно. Біля Ромнів стояли днів 8, через 4–5 днів закінчилась їжа. Ми чекали на колону з їжею та паливом, вони не могли доїхати, тил не був забезпечений. 5-го березня нам повідомили, що нас, строковиків, повинні були вивезти на територію РФ, переформатувати підрозділи і відправити назад в Україну лише контрактників. Але коли почали збиратись, відбувся авіаудар.
Наступного дня після авіаудару колона попрямувала в сторону Росії, а Поздєєва забрав до себе в машину фельдшер, бо той мав легкі поранення. На одному з відтинків дороги були погані умови, тож гусенична техніка змогла пройти, а от всі інші машини, зокрема фельдшерська, застрягли.
- Ми просили нас почекати, але командування нас кинуло і поїхало. Ми застрягли, наступного дня відкопались, знайшли сліди колони і намагались її наздогнати. Але почався обстріл, фельдшер вирішив здаватись.
Фельдшер організував контакт з групою ЗСУ, допоміг забрати зброю у строковиків, після чого вони опинились у полоні.
-Ставились дуже добре, ніхто не катував, не бив, не принижував. Нагодували, дали місце поспати. В цьому місті, де ми зараз, під час повітряних тривог нас ховають місцеві разом з собою. Тут я можу загинути хіба від ударів авіації Росії. Я коли сидів робив нотатки до прес-конференції, то відбувся авіаудар по житловим кварталам двома крилатими ракетами, це дуже страшно.
Присутній на прес-конференції військовий запитав, що керувало строковиками продовжувати брати участь у війні після того, як їм стало точно зрозуміло де вони і що саме відбувається.
- Нами рухав страх, страх перед нашою державою. У нас так влаштовано, що якщо ми підемо проти своїх, то нас або самі розстріляють свої ж, або ж нас надовго посадять. Просто йшли вперед, сподіваючись, що якщо ми нікого не будемо чіпати, то і нас не будуть чіпати, відповів Алєксандр Мороз.
Він також наголосив, що телефони у них забрали, і інформація була лише з чуток, які строковики передавали між собою.
Італійський журналіст запитав чи говорило командування їм щось про НАТО в контексті вторгнення в Україну.
- Бачив у новинах, і командири говорили, що на кордоні України є бази НАТО і вони посуваються до РФ. Були розмови, що ми їдемо на навчання, а контрактники — на оборону кордону, — пояснив Савін.
Журналіст також запитав у зв’язку з їх зверненнями зі звинуваченнями до Путіна, чи не можуть у них або їх рідних бути через це неприємності.
-Звісно я боюсь, але розумію, що треба це говорити, щоб більше нікого сюди не відправляли, щоб тут нікого не вбивали. Ми не розуміємо, яка нас доля чекає в подальшому. Однозначно, будуть якісь проблеми вдома, — пояснив Польщіков.
Щодо капітана Тагієва, який, як згадували у своїх розповідях двоє строковиків наказав їм покинути техніку і тікати до Росії лісами, то він теж опинився в полоні. Відео з його свідченнями було опубліковано раніше.
Текст: Ольга Худецька
Фото: Герман Крігер
Редактор: Ольга Худецька
Команда видання «Інсайдер», яке закрилось наприкінці березня 2020-го, доєдналася до команди Лабораторії законодавчих ініціатив і готує до запуску сайт нового проекту — Watchers.
Ми продовжуємо писати на наші звичні теми і хочемо висвітлювати їх розвиток, не відкладаючи це до старту веб-майданчику.
Тому вже зараз наші матеріали доступні для читачів на сторінках соцмереж та публікаційних платформ.
Як і раніше, ми висвітлюємо резонансні суди та розслідування силовиків, кейси з судової та правоохоронних систем, справи Майдану, аналізуємо та опублічнюємо поліцейське свавілля, ведемо репортажі з місця подій та текстові трансляції унікальних судових засідань, пірнаємо у складні теми до підводної частини айсбергу та докопуємось до їх суті.
Ви можете знайти нас тут:
- Facebook: https://www.facebook.com/watchersdotmedia/
- Telegram: https://t.me/watchers_media
- Твіттер: https://twitter.com/Watchers_media1
