Викрадення на Майдані: суд не побачив зв’язку між викраденням Юрія Вербицького і його загибеллю, викрадач не сяде
Суддя Лідія Щебуняєва перекваліфікувала у вироку обвинувачення на менш тяжке, завдяки чому обвинувачений не сяде через завершення строку давності
Шевченківський райсуд Києва у понеділок, 3-го квітня, визнав тітушку Олександра Медвідя винуватим у справі про викрадення майданівців Ігоря Луценка та Юрія Вербицького і засудив його до 5 років тюрми.
Втім, у вироку суд перекваліфікував обвинувачення на менш тяжке і звільнив Медвідя від відбування покарання через закінчення строків давності.
Таке рішення ухвалила суддя Лідія Щебуняєва, інформує Watchers із зали суду.
Початково прокуратура інкримінувала Олександру Медвідю викрадення людини за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.146 ККУ). Але у 2021-му прокуратура змінила обвинувачення на викрадення людини, вчинене організованою групою та таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч.3 ст. 146 ККУ).
За інформацією слідства, Ігоря Луценка та Юрія Вербицького група тітушок, серед яких був і Медвідь, викрала з Олександрівської лікарні вночі 21 січня 2014 року.
Звідти їх вивезли до Бортницького лісництва, у гараж, в якому активістів катували. Надвечір того ж дня викрадених вивезли в різні лісосмуги неподалік Києва. Луценка вивезли до селища Проців, звідки він зміг дістатися до Києва. Вербицького ж після цих подій знайшли мертвим.
Вирок
Справа за звинуваченням Медвідя перебувала в судах сумарно 8 років, а розгляд починали заново тричі.
Прокуратура та сторона потерпілих в дебатах просили для Медвідя 7 років ув’язнення. Тоді як захисниця обвинуваченого наполягала на виправданні. Підсудний стверджував, що винуватим себе не визнає.
Зрештою Лідія Щебуняєва визнанала Медвідя винним за ч.2 ст. 146 ККУ. Це означає, щосуддя змінила кваліфікацію злочину, який Медвідю інкримінував держобвинувач, не визнавши за ним вини у подальших тяжких наслідках викрадення — загибелі викраденого Юрія Вербицького.
«Суд ухвалив: Медвідя визнати винуватим. Призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Звільнити від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності», — оголосила Щебуняєва.
Суд хоч і частково, але задовольнив цивільний позов Ігоря Луценка, стягнувши на його користь з підсудного 200 тисяч гривень моральної шкоди та 35,9 тисяч гривень матеріальної шкоди.
Цивільний позов брата загиблого майданівця Юрія — Сергія Вербицького — суд залишив без розгляду через його смерть.
Прокурорка Юлія Малашич зазначила, що буде оскаржувати вирок. Такий же намір висловив і обвинувачений.
«Я не винуватий, я не здійснював цей злочин», — сказав Медвідь у коментарі журналістам.
Вирок: дії Медвідя не призвели до смерті потерпілого
Суд вважає доведеним, що Медвідь викрав двох людей за попередньою змовою із заподіянням їм фізичного болю. Проте кваліфікував його дії за ч.2 ст.146 КК України.
«У судовому засіданні не знайшло свого підтвердження змінене прокурором у суді обвинувачення на ч.3 ст.146 КК України як вчинення викрадення двох осіб,що супроводжувалося заподіянням їм фізичних страждань, що спричинило тяжкі наслідки», — йдеться у тексті вироку.
Суд зауважив: не бачить підтвердження того, що загибель Вербицького була наслідком викрадення, вчиненого Медвідем та іншими.
«.. не знайшло свого підтвердження змінене обвинувачення в частині спричинення внаслідок дій, вчинених ОСОБА_4 [Медвідем] щодо викрадення двох осіб за попередньою змовою, що супроводжувалося заподіянням фізичних страждань,- тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілого», — зазначено у рішенні суду.
Суд послався і на те, що Медвідь заперечив під час допиту свою причетність до смерті Вербицького. Мовляв, дізнався про це зі ЗМІ.
Суд також послався на висновок судово-медичної експертизи, яка встановила: ушкодження на тілі Вербицького «не виключали можливості здійснення потерпілим після їх спричинення активних дій, але, враховуючи характер, множинність, поширену локалізацію виявлених ушкоджень, здатність до активних дій була вкрай обмеженою».
У висновку також йшлося: Вербицький після жорстокого побиття не міг вільно ходити, а його пересування мало б утруднений характер, що збільшило дію низької температури на організм потерпілого, і в результаті — призвело до смерті від переохолодження. Тобто, травми призвели до критичного зниження можливості рухатись в умовах зимових температур, що призвело до переохолодження і загибелі.
Проте суддя не бачить безпосереднього зв’язку між травмами та загибеллю, адже, якби було тепліше, то Вербицький би не помер, йдеться у мотивувальній частині вироку.
«Нанесені ОСОБА_13 тілесні ушкодження не є безпосередньою причиною його смерті, та при сприятливих кліматичних умовах така травма могла не призвести до настання смерті постраждалого, при своєчасному наданні ОСОБА_13 із виявленими у нього тілесними ушкодженнями кваліфікованої медичної допомоги його життя могло бути збереженим», — вирішила суддя Лідія Щебуняєва.
Суд вважає, що ці дані виключають заподіяння смерті потерпілому через необережність.
За словами Юлії Малашич, Медвідь не поїде відбувати покарання, якщо цей вирок залишиться в силі і апеляція його не скасує.
«Суд перейшов на кваліфікацію, яка є менш тяжкою по відношенню до тієї, яку ми висували. Обов’язково буду оскаржувати. В даному випадку є тяжкі наслідки у вигляді смерті потерпілого Юрія Вербицького — вони є превалюючою ознакою та характеристикою діяння, яке інкримінували обвинуваченому», — сказала вона у коментарі журналістам.
Суть обвинувачення
В обвинувальному акті йдеться: представники тодішньої влади в часи Революції Гідності залучили до протидії майданівцям так званих «тітушок». Одним із таких тітушок, за даними слідства, був Медвідь.
«Для їх (осіб спортивної статури, — ред.) координації використовувався офіс у Києві на вулиці Почайнинській 4. [Громадянин Володимир] Неживов організував групу, до якої входив Медвідь. Відповідно, тоді Медвідь разом з іншими особами розпочали дії по викраденню осіб-активістів Євромайдану. Йдеться про ніч на 21-ше січня 2014-го», — наголошували у прокуратурі.
За даними слідства, Володимир Неживов наказав використати мікроавтобус для транспортування викрадених осіб. Таким чином, Медвідь з іншими відслідкували рух активістів до центральної лікарні. Надалі, згідно плану, Медвідь спостерігав за обстановкою, щоб попереджати інших співучасників. А в подальшому, за даними слідства, після прибуття Луценка та Вербицького у лікарню, Медвідь повідомив співучасників про це.
Що розповів потерпілий
11-го березня 2021-го року суд допитав потерпілого Ігоря Луценка. Він розповів: 20-го січня 2014-го року був на зустрічі із активістами Майдану. В подальшому Луценко безпосередньо поїхав на Майдан. Волонтери попросили його доправити пораненого (Юрія Вербицького) до Жовтневої лікарні.
«Коли я їхав територією лікарні, я зауважив, що назустріч моїй машині йшли декілька людей. Вони мали вигляд тітушок: спортивний одяг, спортивна зовнішність. Запам’ятав приблизно одного з них. Далі я завіз в офтальмологію Вербицького», — розповів Луценко.
Далі, пригадав потерпілий, вийшовши з лікарні, помітив двох осіб спортивної зовнішності. Луценко написав у канал спілкування майданівців про те, що на них з Вербицьким може статися напад.
«Біля туалету один з невідомих вдарив мене по голові сильно, а інші — витягли Вербицького. Нас занесли у мікроавтобус. Мене поклали на підлогу, а двоє тітушок сіли зверху, скрутивши руки. Вербицького поклали поруч. Нас привезли в лісову місцевість і вивели з машини. Коли вони дізналися, що Вербицький з заходу України, нас розділили. Вербицького сильно били і допитували. Мене потім відвели назад у машину», — продовжив Луценко.
Після цього активістів привезли у підвальне приміщення і вдягли на голову пакети. Їх били по нирках, зубах і руках, паралельно допитуючи.
«Потім мене лишили у спокої. Але я чув, як у сусідньому приміщенні б’ють Вербицького», — додав потерпілий.
Насамкінець «тітушки» вивезли Луценка в ліс і наказали «стати на коліна і молитися». Потерпілий припустив тоді, що його хочуть вбити. Але згодом кривдники посідали в машину і поїхали геть, таким чином відпустивши Луценка.
Свідок: «На ньому не було живого місця»
У 2020-му суд допитав Марію Лебедєву як свідка. До 2015-го року вона була дружиною потерпілого Луценка.
«Ігор зрідка з’являвся дома, бо він був задіяний у всю діяльність на Майдані. Мене в той день (21-го січня 2014-го року) розбудив дзвінок знайомої. Вона питала, чи бачила я, що пропав Ігор. Далі я написала у Фейсбуці, що Ігор пропав і що це серйозно. Потім приїхали мої знайомі і ми разом рушили до Олександрівської лікарні. Ми перевірили кожен сантиметр там, обшукали потім місцевість», — розповіла вона.
За її словами, вона разом з друзями перевірила усі райвідділи, слідчі ізолятори та місця для утримання активістів, але Луценка вони не знайшли.
Марія Лебедєва розповіла, як згодом їй зателефонував невідомий і пропонував купити відео, на якому начебто містилася інформація про зниклого Луценка.
«Поки ми їхали на зустріч з тим невідомим, мені в фейсбуці написав сам Ігор, повідомивши, що він живий. Написав, що він знаходиться у селищі Бориспільського району. Це був кількаповерховий будинок, а всередині нас зустріла жіночка, яка і привела до Ігора. Коли я побачила Луценка, то в нього було підбите око, відсутній зуб, все розбите обличчя», — продовжила Марія Лебедєва.
Вона додала, що на потерпілому «не було живого місця». В подальшому Луценка повезли в найближчу клініку, де він знаходився довгий час, не встаючи з медичного ліжка впродовж щонайменше 3 днів.
«В холі лікарні я скликала прес-конференцію. Нас викинули на двір, адже керівнику лікарні не хотілося, щоб в медзакладі була політика», — сказала Лебедєва.
Свідок розповіла в суді, чого від Ігоря Луценка хотіли тітушки, які викрали та катували його.
«Його били дошками по голові, його били люди, які знали свою справу. Били його системно. Він наголошував, що люди діяли за якимись алгоритмами, що вони навчені проводити такі допити. Вони хотіли від нього отримати інформацію про те, хто організовує Майдан, хто фінансує», — повідомила Марія Лебедєва.
Вона зазначила, що Луценко розповідав їй також про те, як йому вдалося вижити.
«Він не сподівався вижити. Він думав, що не виживе після цього побиття. Проте після тривалого катування, його все ж вивезли до лісу, поставили на коліна і залишили там. Він був дезорієнтований, але дістався найближчого села і тільки в один дім його пустили», — резюмувала Марія Лебедєва.
Хід розгляду
Справу щодо Медвідя передали до суду у січні 2015-го року. Від початку її мав розглядати Печерський райсуд Києва. У серпні обвинувальний акт повернули прокуратурі на доопрацювання.
Прокуратура вдруге скерувала обвинувальний акт до суду у вересні 2015-го. Втім, суддя Світлана Смик взяла самовідвід, адже вона була слідчою суддею під час досудового розслідування у справі, з якої виділили провадження щодо Медвідя. В подальшому судді Печерського суду брали відводи з тих же підстав. Зрештою, Апеляційний суд направив обвинувальний акт до Шевченківського райсуду столиці.
У Шевченківському райсуді справу тривалий час слухала суддя Оксана Хардіна. Проте через деякий час вона пішла у декретну відпустку, а нова суддя — Лідія Щебуняєва — вирішила проводити розгляд з самого початку.
Текст: Аліна Кондратенко
Редакторка: Ольга Худецька
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Ви можете знайти нас тут:
- Facebook: https://www.facebook.com/watchersdotmedia/
- Telegram: https://t.me/watchers_media
- Твіттер: https://twitter.com/Watchers_media1
