Андрій Антоненко: слідчі визнавали, що на відео закладають вибухівку під авто інші люди

Поліцейські також зізналися, що «захоплення арійською расою» у підозру скопіювали з іншої справи

Фото: Герман Крігер

Андрій Антоненко: я досі не дивився брифінг Авакова

12 грудня 2019 року відбувся брифінг щодо розслідування справи про вбивство журналіста Павла Шеремета. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що поліція затримала трьох підозрюваних. Ними виявилися музикант та військовий Андрій Антоненко, дитячий хірург та волонтер Юлія Кузьменко і бойовий медик Яна Дугарь. Окрім того, згадували й подружжя Грищенків, які нібито допомагали виготовити вибухівку для авто Шеремета, проте підозри донині їм так і не було вручено.

Антоненку, крім іншого, закидали зв’язки із кримінальним світом та підрив електроопор неподалік адмінкордону з Кримом. Чи не основним доказом у справі стала експертиза ходи, до якої долучили іноземного експерта Івана Бірча. Той аналізував записи з камер спостереження 2016-го року, на яких зафіксовані ймовірні убивці журналіста, і записи з трьома підозрюваними. І нібито дійшов висновку, що люди з цих відео схожі між собою.

Згодом, правда, до слідства почали виникати запитання. Як-от щодо різниці у зрості між Антоненком і Кузьменко. Вони, за версією слідчих, мали закладати вибухівку під авто Шеремета. Однак чоловік і жінка із записів камер 2016 року приблизно одного зросту. Водночас, в Антоненка й Кузьменко — різниця у 15 см. Також слідство досі не надало доказів зв’язків Антоненка з кримінальним світом, його причетності до підриву ліній електропередач. Подружжя Грищенків теж уже не згадується.

Врешті фігурантам справи почали змінювати запобіжні. Майже одразу на домашньому арешті опинилася Яна Дугарь. У серпні 2020-го року на цілодобовий домашній арешт (який досі діє) відпустили Юлію Кузьменко. Найдовше за ґратами пробув Антоненко — лише 30 квітня цього року він вийшов зі слідчого ізолятора на цілодобовий домашній арешт.

Watchers зустрілися з Андрієм у п’ятницю, 7 травня. Графік у музиканта щільно розписаний на найближчі дні: щойно з його кімнати виходить група журналістів, у квартиру заходить наступна. Іноді під час розмови до кімнати обережно заходить хтось із дітей чоловіка: вони стоять осторонь, спостерігаючи за нашою розмовою. «Вибач, тато трохи зайнятий», — говорить Антоненко й виводить дитину з кімнати. «Тож, ми зупинилися….», — говорить він вже до нас.

Розмову про життя за ґратами, слідчих, які визнавали, що на відео з камер спостереження може бути й не Антоненко, і комунальну квартиру на вулиці Гончара, з якої, як переконують слідчі, виходили ймовірні убивці Шеремета — читайте нижче.

Фото: Герман Крігер

Як у вас зараз із здоров’ям? Ваші адвокати казали, що під час ув’язнення були з цим проблеми.

За 10 місяців (із загального строку в майже 1,5 року за ґратами — ред.) сидіння в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ) погіршився зір. Там у камерах вікон немає. Ні, номінально вони є, звісно. Але чи то замазані фарбою, чи то заклеєні. І ти не бачиш, що знадвору. Оце журналісти питають про переоцінку цінностей під час ув’язнення. І от ти сидиш за ґратами і розумієш, яке це щастя — просто відкрити двері і вийти. Побачити у вікні дерево. Чи кран, який щось підіймає. Потримати в руці виделку. Зав’язати шнурки. Люди думають про якісь свої проблеми. А у мене була проблема: просто вийти кудись. Чи побути в туалеті самому. Ще питали, мовляв, хіба на війні простіше, ніж в ув’язненні? Мовляв, там же вбити можуть! Так, але й у тюрмі вбити можуть. А на війні — ти вільний. І поруч — свої люди.

Юлія Кузьменко колись розповідала, що після виходу з СІЗО їй хотілося шампанського. Чого хотілося вам?

Спочатку думав, що коли вийду із СІЗО без обвинувачень, то запхаю свої речі в авто і пробіжуся додому. Так, в слідчому ізоляторі була можливість бігати. У нас був двір, десь 10 м у довжину і ще пару метрів у ширину. І я там «вісімками» по півтори-дві години бігав.

Друге. Я ще дружині це казав: хотілося витягти всі свої воєнні лахи, дістати шолом. Лягти на них. Взяти гітару і пограти. Десь так і вийшло, хоча по хаті я нічого не розкидав. За 1,5 року вдома все ж помінялося. Розібрався, що й де лежить. Дістав свій шолом, одягнув, поклав назад. Дістав парадну форму з «іконостасом» [нагородами, — ред], берет. Вдягнув. Сфотографувався зі своїми адвокатами. Помацав гітару. Трохи пограв. Але поки немає… як би це сформулювати…

Моторика не та?

Та ні, слава богу все працює. Просто бажання немає. Або я боюся. Не знаю. Як блок стоїть і все. Поки на інструменти дивлюся більше. А, ну і ще відправив дружину за вином. Червоним.

Фото: Герман Крігер

Під час одного із судових засідань показували відео з камер спостереження, де нібито закладають вибухівку під авто Шеремета. І у вас присяжні спитали: «Це ви на відео?» Слідчі такі питання вам ставили раніше?

Ні, раніше ніхто у мене про це не питав.

Тобто слідчі це питання вам не ставили?

Ні, першими про це спитали присяжні. В ІТТ слідчі, коли зі мною говорили, погоджувалися, що на відеозаписах — інші люди. Наприклад, у чоловіка там здорова срака, крупніші плечі. А ще в нього чорне волосся, його на скронях видно. Я показував слідчим свої фото з 2016 року, на них видно, що у мене зачіска інша, борода інша, все інше. І мені слідчі говорили: «Сєргєіч, ну ми не можемо це сказати». Питаю тоді в них, чи показували вони це фото слідчому Василю Бирку. Кажуть, показали. Він сказав «Ого!». І на цьому все. Тобто короткі і товсті ноги чоловіка з відео — це не ого? Рівні і широкі плечі — теж не ого? Про що ми говоримо? Чому я стільки часу в ІТТ сидів? Слідчі все чудово бачили і знали. Але виконували, як кажуть, «злочинні накази».

У своїх інтерв’ю ви говорили, що в ІТТ на вас не було тиску…

Не було фізичного тиску. Але був моральний. Наприклад, мені забороняли засоби гігієни, зокрема трімер для гоління. Забрали теплі речі — флісові кофти. Тобто до того все було добре, а потім щось раптово змінилося. І ця заборона нібито була для того, аби я не змінив свою зовнішність. В результаті я три тижні ходив зарослий, як та Кльопа з АБВГДейки (клоун, персонаж радянської програми для дітей — ред.). Люди бачили, який я замучений. Це теж такий елемент тиску. І приходить до мене якось слідчий на прізвище Катинський. Я у нього питаю: «Що це за заборона речей?» А він такий: «Яка заборона? Не може бути! Це Вася Бирко (слідчий у справі — ред.) таке придумав?» А в Катинського за спиною стоїть поліцейський, який чергує в коридорі, і тицяє в слідчого пальцем. Мовляв: «Це його ідея». Врешті, через якийсь час речі повернули.

До речі, Катинський цікавий персонаж. В ІТТ, коли мені підозру вручили, я його питав: що це за «велич арійської раси»? (у першій підозрі Антоненку йшлося про те, що він «захоплюючись ультранаціоналістичними поглядами і культивуючи велич арійської раси» скоїв злочин — ред.) А він каже: «Так то вам з іншої справи причепили». А Катинський колись був слідчим у справі Віти Заверухи. І її підозра починалася тими самими словами. Один в один.

Фото: Герман Крігер

Які у вас були стосунки з конвоєм?

Вони мене підтримували. Що поліція, яка возила мене з ІТТ, що Нацгвардія. Пам’ятаєте, 2020-го був один із судів взимку? Я тоді ще був у статутних штанах і тільнику. То коли мене вигружали з автозака, пацани з Нацгвардії мені військове вітання віддавали. Загалом не було жодного конвойного, який би вірив в обвинувачення проти мене. Пам’ятаю, перед одним із засідань, на якому мали вчергове продовжувати запобіжний, ходили чутки, що мене мають відпустити. І я бачу, що судді виходять із червоними обличчями після нарадчої кімнати. Значить, на них могли зверху натиснути, і рішення не зміниться. І конвойні тоді між собою говорили: «Ну от як так? Як таке можливо?». Потім мене в ІТТ привозять, у боксах поліція питає: «Андрію Сергійовичу, ну коли над вами перестануть знущатися?» Люди, з якими я у камері сидів, казали: «Скоро ми футболки «FreeRiff» одягнемо. Не тому, що ми тебе знаєм. Просто те, що з вами роблять (обвинуваченими у вбивстві Шеремета — ред.) — це за межею».

Ви дивилися новини? Як вам військові навчання росіян?

У мене був телевізор, так, новини міг дивитися. Хотілося бути на фронті, якщо чесно. Із смішного: підходять якось до мене поліцейські. Кажуть: «Ви ж військовий. Скажіть, що робити?». Питаю: «В сенсі?». А вони такі: «А раптом почнеться війна?». Я кажу: «Добре, як полізуть до нас — то треба буде воювати». Поліцейські: «А нє, що ж це буде, нє, ви ж військовий, скажіть що робити». Здавалося б, здорові мужики, а такі перелякані стали через ці новини.

За півтора року відбулося багато мітингів FreeRiff. Під час деяких акцій навіть намагалися блокувати автозак.

Я вдячний за кожну акцію, правда. Коли відбувається беззаконня — мовчати не можна. І якщо б люди проковтнули нашу історію — то в певної людини розв’язалися б руки. Ну, це в тої людини, яка підкріпила нашою справою свої амбіції і втемну, я впевнений у цьому, використала президента. Потім ми бачили, як за протест на Банковій закривали Влада Сорда, Сергія Філімонова, Романа Ратушного. І це був дзвіночок. І якби суспільство мовчало — нам би влаштували ГУЛАГ. І коли я бачу, як по телебаченню хтось кричить: «Де посадки?» — мені хочеться сказати: «Люди, ви що — хворі?». Бо якщо хтось вимагає посадок — то він приречений жити в ГУЛАГу.

Я в жодному разі не закликаю до протиправних дій. Але якщо відбувається свавілля — суспільство не повинне мовчати.

Часом акції на підтримку Антоненка, Кузьменко і Дугарь критикували за присутність політиків.

Політики, не політики. Слухайте, я багато разів і писав, і говорив: такі речі мають об’єднувати. Вважаю, що через халепу, яка сталася зі мною, Яною і Юлею, об’єднали проукраїнські сили, які між собою гризуться. Бо хтось не те колись сказав, хтось не те колись вдягнув. Окей, ви між собою розбирайтеся. Але у нас взагалі-то на порядку денному — питання безпеки країни.

Тому я дякую кожній людині за її позицію. Я сидів за гратами. Я бачу ситуацію зі свого боку. Бачу, хто ходив з перших засідань, хто потім приходив. Мені казали, що якісь люди намагаються піаритися. Але мені — до лампочки. Я бачу щире бажання допомогти. Невже було б якось легше чи простіше, якби ті чи інші люди не приходили на акції в нашу підтримку? Серйозно? Тим паче, були ж політики із різних партій. Були з Європейської солідарності. Я їм вдячний. Вдячний людям з Голосу. Були депутати зі Слуги народу. І це надихало, бо я бачив, що у них немає стадного інстинкту.

Ви співпрацюєте з СБУ?

Ні.

Із Службою зовнішньої розвідки? Головним управлінням розвідки?

Ні, ніколи. З жодною спецслужбою. Іноземною також. Тим більше, під час прийому на службу в Сили спецоперацій всі рекрути проходять дуже ретельну перевірку в СБУ.

Це єдиний момент, який вас пов’язує із Службою безпеки?

Так, виключно перевірка. Я офіційно займався рекрутингом. Через мене проходило багато людей. І, скажімо так, я бачив, як їх перевіряють. Потенційний рекрут навіть не в курсі, що така перевірка відбувається. І коли я записувався на службу — я теж не знав, що така перевірка була. І якби у мене були хоча б якісь зв’язки у спецслужбах — навряд би я потрапив до ССО.

Фото: Герман Крігер

Розкажіть про свою квартиру на Олеся Гончара. Слідство переконує, що саме звідти в ніч на 20 липня вийшли убивці, аби закласти вибухівку під авто Павла Шеремета. Колись в інтерв’ю виданню «Бабель» ви говорили, що 19 липня були у цій квартирі до вечора — давали уроки гри на гітарі.

Так, було таке. Це навіть білінги телефону підтверджують. Квартиру ту, насправді, ми намагалися продати років 30 і таки продали. Це була комуналка, там якийсь час жив мій брат, потім моя мама. Я ж викладав музику на Подолі. І, окрім цього, давав приватні уроки. Оскільки у квартирі на Старовокзальній, де ми зараз, займатися немає де, то я їздив на Гончара. У мене там були гітари, обладнання різне. Пам’ятаю, що 19 числа у мене був учень. Десь на 14–15 годину. Я із ним позаймався, потім до мене приїхали за футболками і ми на моєму мікроавтобусі виїхали з двору на Гончара й після того я приїхав на Старовокзальну. І весь час був уже тут. На камерах спостереження, до речі, має бути видно, як цей бус виїжджає.

Бачив, що на вході до вашого двору висять камери спостереження. Вони були 2016 року?

Так, були. І вихід з цього двору на Старовокзальній лише один. Я не впевнений, що слідчі намагалися шукати записи саме з цих камер. Взагалі не впевнений, що було розслідування. Добре, давайте спробуємо думати логічно. Припустимо, лише припустимо, що умовні злочинці виходили з моєї квартири на вулиці Гончара. Але те, як вони рухалися кварталом, викликає подив. Давайте я намалюю.

Фото: Герман Крігер

[Антоненко бере папір, ручку й починає малювати приблизну схему руху імовірних убивць Шеремета]

Фото: Герман Крігер

Дивіться, з двору будинку, де колись у мене була квартира, є кілька виходів. Але імовірні убивці вийшли з двору, який взагалі на протилежному боці вулиці. Потім чомусь пішли на вулицю Ярославів Вал, повз готель Radisson. Дійшли до вулиці Івана Франка. По ній спустилися до авто Шеремета. І пішли назад через вулицю Бульварно-Кудрявську в бік Львівської площі, де нібито в якийсь момент звернули у двори і повернулися в мою квартиру на Гончара. У мене є кілька питань. Наприклад, чому вони рухалися саме так? Місцеві знають, що є коротший шлях через двори. Більше того: якщо іти саме так, то можна не потрапити у поле зору камер спостереження. Друге питання: коли ймовірні вбивці верталися назад, вони проходили вулицю Гончара. Але не звернули на неї, не звернули у двори, які виводять до будинку, де моя квартира була. Вони пішли значно далі. Чому?

Ви це пояснювали слідчим?

Ми з ними все це обговорювали. Але вони не знають, що мені сказати. Далі. Ви пам’ятаєте розвідницю? Яка типу як Яна Дугар? Так от, у справі є приблизно таке формулювання: Антоненко живе неподалік, ідеально орієнтується і знає вулиці. Блін, тоді навіщо розвідник взагалі? Навіщо ходили колами по кварталу, якщо можна просто йти напряму? Де логіка?! При цьому розвідниця сфотографувала єдину камеру. Чи не єдину, яка добре зафіксувала обличчя можливих злочинців.

Фото: Герман Крігер

Як ви познайомилися з Яною Дугар? В одному з інтерв’ю ви казали, що думали, що це — чоловік.

Так. А вона думала, що я жінка. Серйозно. Ми з нею познайомилися 2020 року в ІТТ, коли її привезли на допит.

Що було під час слідчого експерименту з Юлією Кузьменко? Здається, це був січень 2020-го.

Слідчий Катинський, ще коли я був в ІТТ, просив на камеру сказати, що я відмовляюся від експерименту. Мовляв, немає адвоката. А я розумів, що відмовлятися не можна. Тому на відео йому сказав: «Від слідчого експерименту я не відмовляюся, просто поруч немає адвоката». І загалом, що я готовий до будь-яких експериментів, але лише за присутності мого захисника. Стемніло. І тут до мене прибігають поліцейські, вдягають на мене каску, бронежилет. Не знаю для чого. Я ще їм кажу: «Хлопці, ви б сказали, я би свій бронік взяв». Садять мене в авто, кудись везуть. Відкривають двері — вулиця Івана Франка. Навколо купа поліції. І стоїть слідчий Катинський. Я питаю: «Що відбувається?» А він каже, мовляв, треба зараз на відео те ж саме сказати: «Адвоката немає, тому відмовляюся брати участь в експерименті». Я бачу, що є державний адвокат. Підходжу до нього, він пояснює: «Ви кажете, що не відмовляєтеся від експерименту. Кажете, що у вас уже є адвокат. Але без нього ви не готові брати участь у слідчих діях». Я сказав те ж саме, що і в ІТТ. Після цього мене посадили в авто і повезли назад в ізолятор. І приблизно в цей момент на місце слідчого експерименту приїхав мій адвокат. Але мене вже не було.

І ця історія, як на мене, пов’язана з моїм та Юлиним зростом. Одразу після затримання мій зріст заміряли в ІТТ. І я у взутті був 185 см. Фото у справі є. І замість того, аби мене відпустити й вибачитися — поліція засекретила цю інформацію. Потім захист знайшов дві експертизи людей з камер спостереження 2016 року. І там виміряли зріст імовірних злочинців. В жінки він 165–170 см, у чоловіка — 168–172 см. Це з врахуванням взуття і головного убору. І слідчі просто боялися поставити нас з Юлею поруч. Бо 15 см різниці — це відчутно. І тоді треба або мені спиляти ноги, або Юлю ставити на величезні підбори.

Ви пам’ятаєте, коли нас в суді поставили поруч вперше? Цирк завмер, цар виявився не справжній. Фотографи, оператори все це знімають. Зображення розлітаються інтернетом. І суддям мав би нас після того відпустити, насправді. Але ні. Уявіть, що було б, якби нас поставили поруч. І якби ми пройшлися. Експертиза ходи теж тоді б розсипалася. Бо ми не схожі на людей із записів камер 2016 року. Хоча це не заважало колись Антону Геращенку на питання про різні бороди у мене і ймовірного убивці сказати: «Це просто гра світла».

Окей, гра світла. Ми говоримо: вилучили корпус від міни (за версією слідства, цей корпус нібито могли використати для виготовлення вибухового пристрою, який заклали під авто Шеремета. однак прокуратура досі не пояснила, яким чином цей корпус пов’язаний із інкримінованим злочином — ред.) і експерти підтвердили, що це просто корпус від міни. Але прокуратура щось там розповідає про «половину бойової міни». І каже, що в корпусі просвердлена дірка, аби вставити туди детонатор. Нахіба?! Їх уже є дві штуки! Прокуратура каже: «Міну хотіли розпиляти на дві половини». Так. Але в обох половинах буде по детонатору! А ще цей фільм пропагандистський вийшов… (мова про фільм про справу Шеремета на телеканалі 1+1, в якому подається виключно версію вбивства Шеремета від Нацполіції — ред.).

Ви його дивилися?

Ага. Там експерт сидить, про міну розказує, очі в підлогу. Певно, йому було дуже незручно. Може він думав: «Половину міни відрізати. Господи, що я несу. Я ж експерт. Я вибухотехнік. Твою наліво! Дайте мені півміни, три пляшки кефіру, наріжте ковбаси і я піду звідси». А якщо серйозно — цю нісенітницю показували у кіно. При цьому є висновок експертизи: вилучений корпус від міни — безпечний. Там немає вибухової речовини (під час досудового слідства музикант Олександр Положинський розповідав, що цей корпус від міни Андріюподарували військові під час однієї з поїздок в АТО — ред.). При цьому прокурор продовжує торочити: якщо у корпус від міни покласти вибухівку, то воно… Так, блін, у каструлю теж можна покласти вибухівку і вона стане бомбою.

Фото: Герман Крігер

Ви дивилися брифінг Арсена Авакова від 12 грудня 2019-го?

Ні, я не можу. Правда. Я читав стенограму. Я знаю, що таке інформаційно-психологічні спецоперації. І те, що там відбулося — це класика за російським шаблоном. Тобі вкидають інформацію чи не кожні 5 секунд, аби ти офігів. Кажуть: «Ви знаєте цих людей за іншими злочинами!». І глядачі перед телевізорами такі: «О боже!!! Та ще якісь злочини?!». Потім на брифінгу кажуть: «Вони причетні до подій в Херсоні». І глядачі такі: «Херсон?! ЯКИЙ ХЕРСОН?! ЧОМУ ХЕРСОН?!!». Кажуть: «Вилучений одяг з ідентичними принтами!». Ага, абсолютно ідентичні принти на кількох футболках і кофті. На одних принт Sons of Anarchy, на інших Black label society. Окей, хтось був у Херсоні і нібито підривав ЛЕП у Крим. Тільки от коли беруть фото людини, яка нібито в одязі Антоненка це підривала, і показують її обличчя — то це не Антоненко. І Антоненка взагалі в Херсоні тоді не було. Але це запізно. На брифінгу вже все сказали. І якась бабуся після того сидить перед телевізором і капає собі у скляночку «Корвалол».

Ви знайомі з подружжям Грищенків? Попервах слідство заявляло, що вони також причетні до убивства Шеремета.

Вже знайомий. З Владом ми вперше побачилися в автозаку 2020-го року. Пам’ятаю, мене заводять всередину. Сидить якийсь чоловік. Каже мені: «Ти Ріфф?» Я кажу: «Так, я». І Влад такий: «Влад Грищенко. Тай хоч подивлюся на тебе». З його дружиною, Інною Грищенко, познайомилися 2019-го, коли я їздив в один із госпіталів виступати. Там до мене підійшла дівчина, спитала чи можна сфотографуватися. Ми зробили селфі. От і все знайомство.

Останнє питання. Ви готові до вироку?

У мене питання зустрічне: ті, хто цю історію закрутив, готові?

Текст: Стас Козлюк

Редактор: Ольга Худецька

Фото: Герман Крігер

Команда видання «Інсайдер», яке закрилось наприкінці березня 2020-го, доєдналася до команди Лабораторії законодавчих ініціатив і готує до запуску сайт нового проекту — Watchers.

Ми продовжуємо писати на наші звичні теми і хочемо висвітлювати їх розвиток, не відкладаючи це до старту веб-майданчику.

Тому вже зараз наші матеріали доступні для читачів на сторінках соцмереж та публікаційних платформ.

Як і раніше, ми висвітлюємо резонансні суди та розслідування силовиків, кейси з судової та правоохоронних систем, справи Майдану, аналізуємо та опублічнюємо поліцейське свавілля, ведемо репортажі з місця подій та текстові трансляції унікальних судових засідань, пірнаємо у складні теми до підводної частини айсбергу та докопуємось до їх суті.

Ви можете знайти нас тут:

Медійний проєкт “Watchers”. За підтримки Лабораторії законодавчих ініціатив

Медійний проєкт “Watchers”. За підтримки Лабораторії законодавчих ініціатив